Улітку 1932 року, на берегах тихоплинної річки Гілеад у Міннесоті, стоїть місце, де дитинство не має голосу. Лінкольнська школа для індіанських дітей — суворий і безжальний світ, куди доньок і синів корінних народів силоміць відривають від родин, щоб «перевиховати». Саме тут живе Оді О’Беніон — неспокійний сирота з іскрою бунту в очах, чиї витівки раз по раз накликають на нього гнів наглядачів. Разом із старшим братом Альбертом вони — єдині білі серед сотень дітей, чужі серед чужих. Але одна фатальна ніч змінює все: після страшного вчинку, за який доведеться заплатити життям, хлопці змушені тікати. З ними — їхній найвірніший друг Моуз, мовчазний юнак із племені сіу, і маленька Еммі — дівчинка з розбитим серцем, яку вони не змогли залишити позаду. Вони зникають у темряві на викраденому каное, віддаючись течії до могутньої Міссісіпі — у пошуках місця, яке можна буде назвати домом… або хоча б ілюзією дому. Попереду — літо, що змінить усе: дорога крізь невідоме, зустрічі з тими, хто так само загубився між надією і відчаєм, злиденні фермери, мандрівні проповідники, зламані родини й душі, що шукають порятунку. Це історія про втечу — але ще більше про пошук. Про біль, який не стихає, і про світло, яке вперто пробивається крізь темряву. І, можливо, про те, що навіть на чужій землі можна знайти щось ніжне.